Остап Сливинский. Костик

"Раз  уж  спросил  ты,  скажу:
я  представлял  Его  себе,  как  умел,
да  и  где  бы  я  мог  Его  видеть?
Был  один  образок,  уже  сильно  затёртый,
вымокший  в  ящике  во  время  одного  из  паводков,  когда
я  держался  за  шею  собаки
и  плыл  в  глубоких  сумерках.
Кое-кто  ещё  Им  приветствовал,  Им  отгоняли  скот,
Он  посвистывал  надо  мною,  словно  ремень,
когда  я  возвращался  домой
после  долгих  вечерних  походов,  исцарапанный  и  повзрослевший.
Он  мог  быть  пастухом,  взломавшим  чужую  дверь
поздней  ночью,  к  примеру.
Думаешь,  я  с  тех  пор  чему-нибудь  научился?

Один,  как  последний  двоечник,  прогуливающий  школу
даже  под  проливным  дождём,  я  жду
на  железнодорожном  переезде
и  смотрю,  словно  сквозь  состав,  туда,
где  что-то  поблёскивает  в  щелях  между  вагонами,
смотрю  неотрывно,  до  тошноты,  и  когда
чёрные  цистерны
становятся  не  более,  чем  дефектом  изображения,
там,  по  другую  сторону,  наконец,  я  вижу
Его  лицо:
освещённый  луг,  высокие  ели  в  бородах  мрака,
несколько  лучей,
играющих  на  устах  воды".

(Перевёл  с  украинского  Станислав  Бельский)

---------------------------------------------------

КОСТИК

«Якщо  вже  ти  запитав,  
то  скажу:  я  уявляв  собі  Його,  як  умів,  
бо  де  я  міг  Його  бачити?
Був  один  образок,  уже  сильно  затертий,  
замоклий  в  шухляді  під  час  однієї  із  повеней,  коли
я  тримався  за  шию  собаки
і  плив  у  глибоких  сутінках.
Дехто  ще  Ним  вітався,  Ним  відганяли  худобу,
Він  посвистував  наді  мною,  як  ремінь,  
коли  я  вертався  додому
з  довгих  вечірніх  випра́в,  подряпаний  і  дорослий.
Він  міг  бути  пастухом,  що  вивалює  чужі  двері  
пізньої  ночі,  наприклад.
Гадаєш,  відтоді  я  чого-небудь  навчився?

Сам,  як  останній  двієчник,  що  прогулює  школу
навіть  в  найгіршу  зливу,  чекаю
на  залізничному  переїзді  
й  дивлюся  ніби  крізь  потяг,  туди,  
де  щось  зблискує  в  щілинах  поміж  вагонами,
дивлюсь  невідривно,  аж  до  нудоти,  й  коли
чорні  цистерни
стають  вже  не  більше,  аніж  дефектом  зображення,
там,  на  іншому  боці,  нарешті  бачу  
Його  лице:
освітлений  луг,  високі  ялини  в  бородах  мряки,  
кілька  променів,
що  виграють  на  вустах  води».

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574302
Рубрика: Поэтические переводы
дата надходження 14.04.2015
автор: Станислав Бельский