[i][b]Ой не пишуться рядочки, музика не грає.
На картині ні мазочка світлих фарб немає.
Десь поділося натхнення, муза не літає.
Куди ж вона подалася, кого надихає ?
Ой не чути голосочка, Кобзар не співає.
Одні тільки політики славу здобувають.
Та невже ж та муза грішна, невже продалася.
Лицемірів піарити й вона узялася ?
Ой навіщо безтілесній кривавії гроші ?
Їй потрібні музиканти й поети хороші.
Понад сходом України муза пролітала,
Серед крові та руїн таланти шукала.
Ой тепер вже не літає, крилоньки спалила,
А лаврового віночка чорна хустка вкрила.
Там ходила вона боса по мінному полю,
Надивилася смертей, набралася болю.
Ой ховалася в окопах від градів удару,
А там воїн молоденький обійняв гітару.
І заплакала струна , полилася пісня
про матусю, про дівчину, про рідне Полісся.
Ой знайшла у бліндажі блокнотик сіренький,
Там поважний вже шахтар писав помаленьку.
Все про рідний степ донецький, про свою родину.
Не закінчив вірш, загинув у лиху годину.
Ой у госпіталі муза бачила ті муки,
Як художнику з Лубнів відсікали руки.
Марив, як стискає пензля, аж пальці німіли.
Він до рук, а там лишень рукава пустіли.
Ой ходила муза довго битими шляхами.
Україну всю пройшла стертими ногами .
Надивилась на майстрів, на їхні роботи,
Які ж є пристосуванці, псевдопатріоти!
Ой, а з іншими митцями вона залишилась
Заридало їх серденько, душа засмутилась.
Невеселе принесла талантам натхнення,
Щоб правдиво описали наше сьогодення.
[/b][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574469
Рубрика: Балада
дата надходження 15.04.2015
автор: Dixi