На луки, доли і поля
спадає благодать.
Але чатує із кремля
фашиствуючий тать.
Яка невимовна краса
і сонце...
...на росу.
Але із півночі яса
іде на цю на красу.
Яка омріяна весна,
барвисті береги...
Але римується, –
[i]війна...
бандити...
вороги...[/i]
Летять у небі журавлі
і літепло несуть.
Але на сході москалі
гарматами гудуть.
Чекає мати дитинча.
Радіє добрий рід.
Але із Криму саранча
готова у похід.
І як не хочеться біди
серед ясного дня.
А у ефірі, як завжди,
волає кацапня.
І диригує сатана,
імпровізує зло,
і ораторії лайна
виспівує хайло.
І угасає полонез,
і ро́кові баси,
і вічні чахлики Є-еС
міняють голоси.
І залишається одне –
стояти до кінця,
і уповати на Отця
і сонечко ясне.
І за мелодії весни
і під її набат
перед атакою війни
помолиться солдат.
За убієнних ворогів,
і за дітей, і матерів,
і за життя,
[i] – ура!..[/i]
За рідний і чужий Донбас,
це може і останній раз,
але
уже,
[i] – пора[/i].
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574680
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 15.04.2015
автор: I.Teрен