Часом хочеться побути наодинці
Наодинці в натовпі людей
У своїй замкнутися столиці
Десь всередині міцно зв’язаних грудей
Мені хоча б на мить, хоча б уявно
В хатинку потрапити сільську
Де час іде нешвидко – тихо й плавно
І бузиха щось нашіптує бузьку
Де в садку груші величні і столітні
Розповідають історії з свого життя
Їм невідомі вподобання новітні
Не з казок вони знають про почуття
Бо на їхніх очах чиїсь долі
Сплелися у стрічку одну
Вони бачили щастя доволі
Вони бачили смерть і війну
Я хочу до них притулитись
З ними вести свій діалог
Вони обставинам навчать не коритись
І захистять від буденних тривог
А згодом я повернусь на подвір’я
Де дерев’яний стоятиме стіл
І поезія яскравим сузір’ям
Чистий аркуш поділить навпіл
© Леся Приліпко, 24.02.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574799
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2015
автор: Леся Приліпко-Руснак