Тим часом, у своїх покоях,
Де лиш почвари і примари,
Де страхом оповите все
Моргані феї місця мало,
Не встоїть, бігає кругами,
Щось шепче і на когось жде,
Та на годинник поглядає.
Кого чекає ми вже знаєм.
А ось для чого їй це все?
Тут варто відійти назад,
Зробити невеличкий відступ,
Щоб зрозуміти всі причини
Так ненавидіти царя
І так цікавитись Андрієм.
Тож привідкриємо завісу
Й розповімо вам отаке:
Колись, тому десь півстоліття,
У царстві нашого героя,
В хатинці на краєчку лісу,
Із матір’ю жила дівчина
З чарівним іменем – Моргана.
Такої дивної краси,
Ще годі було пошукати,
У всьому тридесятім царстві.
Похожої на неї вроди
Не було певно в ті часи.
І все би наче ніби добре
Та заздрість людська
Породила негожі слухи
Про Моргану та її матір:
Буцім, в них
Гостюють часто злії духи,
Та вдови роблять привороти
І порчу за окремі гроші
Буває на людей кладуть.
Прозвали відьмами обох
Й церковникам про те сказали.
І учинили самосуд
Не дочекавшись й долі правди.
Спалили дім, коли нещасні
Лиш тільки спати прилягли.
Не знали вбогі, що то феї,
Не відали про чарівниць,
Які добро усім творили
І проти зла завжди були.
Ось так у полум’ї лишивши,
На ранок підійшли мерзенні
Та серед згарища і диму
Знайшли одне згоріле тіло
Й перехрестилися разом
І зашипіли: «відьма, відьма…».
Спасла Моргану рідна мама
Сховавши від вогню в підвалі.
Не було місця там для двох.
Коли ж ледь-ледь піднялось сонце,
Вся у лахміттях і брудна
Моргана вилізла на зовні.
Поклявшись відімстити всім,
Людський рід грізно прокляла.
З тих пір зола покрила серце
Такої ніжної ще вчора
Й занапастила душу злість
Та ненависть, до царства того,
В якому вбили рідну матір.
І навіть справ сердечних друг,
Завжди дівчині так бажаний
Не зміг утішити її
Й не помагали його чари,
Адже він теж був чародій.
Кохання в стіну розбивалось.
Моргана ж все копила злість,
В ненависті збирала силу
І якось з ночі підійшла
До того клятого села,
Що матінку її спалило.
Що погубило її душу,
Ще вчора як водиця чисту.
І вирвались з її грудей,
Закляття чорнії потоки
І тричі помахом руки,
Призвала нечисть в допомогу,
Нагнавши хмари й буревій,
Тут почалося щось шалене:
Дахи зривало, вікна й двері
злітали із своїх завіс,
Ревла худоба, нили діти,
Дорослі впали на коліна,
До неба руки протягли
Взиваючи до свого Бога…
Аж тут між блискавою й снігом
Грім рівно тричі прогримів
І все затихло, все замовкло,
Закам’яніло як було,
Усе перетворилось в камінь:
І руки підняті угору,
І перелякана худоба,
І сльози скривджених дітей,
І рештки вбитого села…
Моргана в захваті завмерла,
Та й так стояла б, як за хмар
почувся всеєдиний голос -
Бог тричі дівчину прокляв
І всю її красу спотворив,
Зробивши вічною каргою,
Що не знайде ніколи спокій,
Та буде мучитись у замку,
Й довкола наганяти жах.
Аж поки, в милості своїй
Не прийде юний чародій
Та утамує чорну душу
Своєю силою значною
Й словами посланими Богом
Із уст, котрим довірив їх.
Тоді лишень вона спочине
Як і годиться добрим феям
У мирі й злагоді з собою…
А порятунком силам зла,
Що прижилися у Моргані
З безсмертям їх і непрощенням,
Буде енергія життя
Новонародженого хлопця -
Нащадка славної корони,
Єдинокровного царя,
Якому Бог надасть всі сили
Рости й мужніти не роками,
А з дня на день, від того часу
Як вийде той з утроби мами,
Із усмішкою вінценосця
Та золотими волосами
В яких таїться справжня сила,
Непереможного царя…
На цьому, ставимо ми крапку
В історії буття Моргани,
Так як розкриті всі причини
І пройдено слідами шлях
Аж до сьогоднішньої днини.
Та вернемося, у покої
Страшного, пристрашного замку
Де лиш почвари і примари,
Де жахом оповито все.
А в ньому не знаходить місця,
Круги мотає й довго жде
Свого посланця злая фея,
Й все на годинник поглядає
І всі підозри відганяє
Та знову ходить й жде усе…
. . .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574864
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2015
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ