Прощався день.Напівсіренький плащ
На плечі опустив і сів тихенько.
А я почула в тиші знову плач.
Це був мій плач...Чи Янгола близенько?..
Для чого ці випробування?Ніч
Сідала у кімнаточці і спала...
Палили зорі півстареньку піч,
Щоб я не змерзла...Щоб на ранок встала...
Чому для мене болі стільки?Сни
Тулилися до купочки і мерзли.
А я горнулась вкотре до весни...
Писала ніким читані новели...
Прощався день.Не вернеться.Зітруть
Його з думок всі ніченьки і люди.
Маленькі Янголятонька несуть
Вчорашнії думки на старім блюді...
Їх викинуть із днів.Зітруть...Порвуть.
Для чого стільки болю?Я не знаю...
Для чого рай?Живою розірвуть
Маленьку душу Віди...Та лАтаю
Її віршами...Я люблю цей світ...
Всіх грішних...Всіх,хто душу мою били...
Тулився день через сто сотень літ...
А я люблю всіх тих,що не любили...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574927
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2015
автор: Відочка Вансель