О світлий ранок, нова благодать!
Що я життю взамін ще зможу дать?
Воно ж бо - жінка, найцінніше любить,
то ж дам я їй дітей, нехай голубить.
І лиш безцінне найцінніше в світі,
то ж дам їй цінності - мої це діти.
Я ж бо творець: всі цінності - мої,
я - темна хмара, діти - палії.
Нехай розтрощать все німе й крихке,
все праведне, правдиве і ламке.
Хіба старе не бється з молодим,
що так гарцює, аж з старого дим?
Божественний двобій, становлення у танці!
Божественний театр я споглядаю вранці.
О надвечіря, стомлених пора!
Чи християнству спати не пора?
А з ним і втомленим - і праведним, і грішним -
слід відійти у верхній світ й долішній.
Хай нове сонце нове дасть тепло,
стомився світ - нове потрібнe зло.
По обрію пливуть творці в божественнім човні,
світ крутиться навколо них в божественному сні.
Хіба божественність в творці, а не в творцях?
Хіба бог грає в кості в небесах?
Чи не божественна у кості гра?
Bже вечір, вже пора, давно пора!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574973
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2015
автор: Юрій Арлюсс