Як свідомість така необтяжлива…
Боже мій, чому ми не в змозі злетіти?
Щоби небо мов сіно згрібати у скирти
І щоб в хмари волошка закралася. Синя.
Ясенові фрегати несуть нас над прірвою,
Прірва вглядається в нас, ніби рівний суперник.
Часом буває так страшно, що ми впадемо,
Та так треба, так треба скоріш доплисти вже до неба.
І щоб в хмарах розквітли магнолії. Білі.
А коли вже нога людська ступить у небо
Хтось не стримає зойку. Воно буде тепле
Немов те молоко, що змішали із медом
Медом сонця імбирного променів. Жовтим.
Як свідомість така необтяжлива,
То чому ми так міцно стоїмо на землі?
Бо нас навчали, що рай саме на небесах.
А всі ми надто боїмося вічного блаженства.
Всі ми надто боїмося вічного.
Неба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575104
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2015
автор: NNNP