Він був холодний, у нього були очі риби.
І чи то життя його так навчило жити,
чи ті проклятущі очі не давали бачити інакше.
Йому говорили, що він має пройти чотири поверхи,
щоб стати теплішим.
Перший поверх- то поверх болю,
Другий поверх – то покаяння,
третій поверх – то любов
четвертий – то прощення і милосердя.
І він сходинка за сходинкою
доходив до першого поверху,
але ломило мозок,
а тіло відмовлялося йти.
Доводилось повертатись назад,
щоб набратися сил і починати знову.
І крок за кроком, крок за кроком.
І роки за роками,
й десятки років позаду.
А тут і смерть на часі,
як завжди, пунктуальна.
А чоловік згадував,
що доходив лиш до другого поверху,
а кохання так і не пізнав.
І гіркота здавила сильніш горло.
І темрява поглинула життя.
Його торкнулася тепла рука.
«Боже, - це ти ?» - Запитав чоловік.
- Пробач мене, бо недостойний Тебе!
- Я не пройшов всіх поверхів,
я так поспішав і не встиг,
я був такий слабкий...
А Бог йому каже:
- Ти йшов і не відступав,
ти не покидав надії,
ти боровся, ти заслуговуєш на все,
що ти хотів.
Чоловіку стало тепліше, ніж за життя.
Він подивився в дзеркало
і не побачив своїх очей риби.
(21.09.2014)
©Роза Туманова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575117
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.04.2015
автор: Туманова Роза***