МАМІ НЕВІДОМОГО СОЛДАТА…

Не  плач  матусю,  не  журись
Ніхто  не  бачить  твоїх  сліз
Ти  лиш  у  небо  подивись
Таких  як  я,  тут  повно-  скрізь...

Не  побивайся  моя  ненько,  
Що  віддала  мене  війні.
Тепер  далеко  я,  рідненька
Уже  не  боляче  мені...

Мене  виховували  кулі,
Від  них  не  раз  тікав,  тремтів
Мене  виховували  долі
Моїх  товаришів-  братів.

Були  ми  всі  брати  по  крові,
І  нас  єднала  мисль  одна
Ми  не  здавалися  без  бою
Якою  б  не  була  ціна.

Ми  вчились,  мамо,  виживати  
Без  страху  бути,  без  обав...
Та  не  навчитись  нам  вбивати
Брати  життя  котре  Бог  дав.

Пліч-о-пліч,  зброя  за  плечима...
Не  раз  палили  нас  вогнем...
Матусю,  знай  твоя  дитина,  
дорослішала  з  кожним  днем.

Так  часто  я  сидів  в  окопах
Голодний  зморений,  не  спав
Поневірявся  по  болотах
І  лиш  в  думках  я  пам'ятав...

Я  згадував,  матусю,  руки  
Твої  і  і  очі  у  сльозах
Як  проклинала  ти  розлуку,
Котра  вже  не  з'єднала  нас.

Ти  бачила  в  мені  надію
Яку  ніхто  не  відбере
Десь  там  далеко  свято  вірю,
Не  осоромив  я  тебе.

Прошу  пробачення  в  одному,  
Тай  цьому  виправдання  є
Що  не  вернувся  я  додому,  
Не  втішив  серце  я  твоє...

По  нас  стріляли,  беззупинно.
Мій  брат  під  кулями  лежав
Я  мав  прикрити  йому  спину
І  його  кулю  я  впіймав...

Та  не  відчув  я  мамо  болю
Коли  на  землю  впав  лицем.
Сам  вибрав  я  для  себе  долю,  
Життя  чуже  стало  кінцем.

Мене  на  руки  браття  взяли,  
тримали  міцно  як  могли
Понад  усе  мене  благали:
 "  ТИ  НЕ  ЗДАВАЙСЯ!  ЛИШ  ЖИВИ!"

А  я  дивився  в  чисте  небо,
Безкрає  небо  голубе...
Мені  нічого  вже  не  треба
Хотів  лиш  бачити  тебе...

Хотів  відчути  твої  руки
Рідненька  матінко  моя!
Я  не  бажав  для  нас  розлуки
І  не  хотів  вмирати  я!

Не  будь  на  мене  зла  ,  матусю
Все  зрозумієш  з  часом  ти
Чому  зробив  це,  чому  мусив
Для  чого  довелось  піти...

Тепер  цілуєш  мої  руки,
Такі  холодні  й  неживі
А  душу  розриває  мука,
Що  ти  жива...а  я  вже  ні...

Не  плач  матусю,  не  журися
Сльози  не  вернуть  вже  мене
Ти  лиш  до  Бога  помолися
І  може  з  часом  біль  мене...

Ти  на  могилку  принеси
Жовтий  тюльпан,  лише  один
В  стрічку  блакитну  загорни
Мов  квітка,  ріс  і  жив  твій  син...

Не  забувай  мене,  матусю
Як  ПАМ'ЯТАЄШ  -  Я  ЖИВУ!
Я  не  хотів  вмирати,  мусив
Віддати  душу  я  свою....

лютий  2015

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575271
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 18.04.2015
автор: Процак Наталя