І сотні раз не зайве нагадати,
і повторити тисячі разів
упертому союзникові «брата»
про обереги наші і пенати
у ролі узаконених богів.
Історія виховує народи,
аби при перначі і булаві
обороняти рубежі свободи.
Але чому Богданові клейноди
[i]підніжки брата [/i]віддали Москві?
Або – чому олігархічні клони
їдять чи не пташине молоко,
а резиденти п’ятої колони
і досі віроломно і... законно
командують у армії полком?
Чи не тому ми босі, голі, темні,
глухі і виявляється – німі,
що й досі наші вибори [i]таємні[/i]
відповідають одіозній схемі,
дарованій Росією Кучмі́?
А може треба пильно подивитись
на кожного, хто ратує за те,
аби на Україні посполитій
були фальшиві символи зужиті
і не сіяло сонце золоте?
Нема пророка у своїй вітчизні.
І нібито шануємо дідизну,
але – у віковічній боротьбі
у гімні, закликаючи до тризни,
із прапором, опущеним донизу,
і тризубом
коротким
на гербі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575336
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 18.04.2015
автор: I.Teрен