Весна іде. Хоч холод вогкістю чіпляє
За комірці підмерзлих клерків у містах,
Вона неспішно диво-сили набуває
В сосново-терпких теплим диханням лісах.
Вона іде. Уже на пагорбах крізь глицю
Фіалок паростки пробили шлях у світ.
І розцвіли. І скоро все у нас здійсниться.
І що нам півторагодинний переліт,
Чи ніч під стук коліс ритмічним скерцо?..
І вир думок у напівсонній голові...
І по весняному ритмічно б"ється серце-
Ну от і зустріч. Ми з тобою візаві!..
І знов йдемо удвох незнаними шляхами...
І знов веселкою весняний грає дощик...
І диво з див- блискучий равлик під ногами
На світ веселки проплива по мокрій площі.
Та їх багато! До якоїсь з дивних таїн
Вони повз нас, мов зачаровані повзуть,
І нам здається, що її ми теж пізнаєм,
У барвах райдуги вловивши вищу суть...
За руки взявшись, нагуляємось, мов діти...
І тіл сплетіння у постілі- моветон-
Весняним подихом ми зможем відігріти!..
Ліричне марево... Весни тантричний сон...
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115041810607
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2015
автор: Сокольник