Дріботять ощадні мої кроки;
рівна, під кутом належним, спина
злегка нахиляється до тебе —
гостя дорогого на цей вечір, —
і сідаю я перед тобою,
підігнувши стиснуті коліна,
відчуваю погляд твій і чую
награну упевненість у речі.
Бачиш — кімоно моє сьогодні
журавлями вишите у танці,
бачиш ти — обличчя моє біле
від Хоккайдо сніжного біліше,
і коли чоло я опускаю,
знаєш ти — усі ми в чомусь бранці,
та з усіх ув’язнена найбільше
жінка у красивій своїй ніші.
Тут, у ці години вечорові
я для тебе — розмаїта ширма,
сховок від обов’язків і світу,
що нікому слабкість не прощає.
Шепчуть рукави мої широкі,
і краса, наведена картинно,
так, як і століття перед нами,
зцілює тебе і захищає.
Слухатиму я тебе сьогодні,
й сямісен лунатиме повільно,
язика розв’яже тобі саке,
що нагрітим я тобі налила,
і коли, розчулений, удома
ти до жінки звернешся прихильно,
поспішить дітей вона укласти —
потай мені вдячна і щаслива.
Але вже наранок в електричці
ти почнеш повільно кам’яніти,
і у труд поринеш, що бездушно,
як недуга, виснажить до краю,
і коли ти втомишся блукати
у ворожій пустці цього світу,
журавлів танцюючих згадавши,
позови мене — я зачекаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575422
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2015
автор: Вікторія Т.