Перецвіли блакитнозорі незабудки,
За сінокоси взялася коса,
А в твої очі карого світанку,
Немов на трави, випала роса.
І що казати? Все давно оспівано.
Червоними вогнями мак цвіте.
А що роса? Воно усе сподівано.
В душі від неї щось та проросте.
Відстоїть верес, грушпан і шипшина.
На неба дні видніються ключі.
Товсте рядно молочного туману
Висить на голих вітах уночі.
А у тобі світає каро сонце!
Таке весняне, зовсім золоте,
Тонкими ни́тками привʼязане до пальців.
Твоя душа воістину цвіте!
І ти не смій ніколи нарікати
На часті роси у очах своїх!
Бо чи без заходу було б чому світати?
І чи розквітло б щось всередині без них?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575438
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2015
автор: Zapadens`ka