І світлі колискові ніжних стегон.
Достиглі зерна теплих животів...
Жага стікає в душу диким медом
І осідає в безмірах пісків.
Та Заратустра знав куди тікає,
Коли подався в безвісті світів....
Забувши ближніх істину шукає
У павутинах тисячі життів.
Але ця зваба,зрада,знада
Стоятиме між ним та пізнанням
Не дасть йому ні їсти,ані спати
Звабливий танець вірності дощам.
Терзатиме оази дикий привид,
Коханої спокусний божесміх...
Ніхто цього ніколи вже не змінить:
Любові дух у зародку поліг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575588
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 19.04.2015
автор: Той,що воює з вітряками