І тисячі слів мені мало, бо букви твої усі,
Я ніби супутник кружляю навколо твоєї осі,
І сонце тускніє моє, і я ніби тінь з ним зникаю,
Убий мою сутність, добий мене швидко, благаю.
За мною іди, відпускати тебе я не хочу,
Хоча потяг пішов наш і вже не нажати стоп крана,
Читай у моєму погляді все, адже очі мої шепочуть,
Що кохаю тебе, що для мене завжди бездоганна.
Що днем кровоточу, що час мій без тебе ніщо,
І він зупинився і ріже ножем по живому,
Давай говорити з тобою про все, ні про що,
Давай ми почнемо спочатку усе, по-новому.
Давай розвернемо потяг, зірвемо мости,
Давай розбудуємо землю обітовану,
Світ новий без брехні, без війни й темноти,
Новий світ де почнемо спочатку усе, по новому …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575648
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2015
автор: Віктор Непомнящий