**

Є  речі,  що  не  загадаєш
                                       не  зітреш,  а  пригадаєш
Прогадуючи  все  життя.

Сурма,  тюрма  --  іще  один  в  армію
іще  один  в  вирій,  
                             у  простір,  де
магнію  спалах  лиш  зірка  до  сонця
                                       лише  легкий  доторк  стерні  до  колін.

Кинувши  все,  забуватиму  всіх
забуватиму  і  викреслюватиму.
Поки  не  зникну  сама,
проходячи  крізь  шовкові  та  хебешні  простирадла
вчитимуся  забувати  доторки  тканин  до  шкіри
Як  все  інше.  Як  і  все  інше.
Ми  всі  забувші  та  забуті.
Ми  несвідомістю  закуті
від  темної  жаги  життя
і  прокидаючись  у  жаркій  скруті
коли  печаль  тріщинки-кутики  
губ  заломить  у  печалі  скрутні.

Лиш  кращі  --  ті,  що  не  бояться
лиш  кращі  --  безсмертя  сну  забутого  пізнавши
Йдуть  перші.
Коли  прокинутись  вже  пізно.
Кохані  всіми  разгильдяї,  улюбленці  цієї  і  тієї  сторони
                                                                                                                           (ну  і  жінок,  звичайно)
Привідкривають  двері,  не  кажучи  прщай.
(Вони  завжди  кажуть  до  побачення)
А  ти  все  живеш,  караючи  себе.
Не  залежачи,  засинаючи  в  сіті.
Не  люблячи,  прагнучи  миру
Кохаючи,  все  одно  спимо,  пускаючи  до  себе  когось  у  ліжко
Адже  переглядати  сни  разом,  це  практично  як  у  кіно  піти,  не  правда  ж?
Наркотики  виринають  чи  підтоплюють  тво.  свідомість
Але  на  час,  час  твого  сну

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575968
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2015
автор: La_Ra