Коли сонце накриється теплою ковдрою лісу,
Розмішає яскраву палітру в хмар сивині,
Я тебе поміж хмар намалюю, як загадкову Алісу,
Що з задзеркалля таємно вдивляється в очі мені.
Перші сутінки ляжуть на зморені плечі дерев
І засвітять вечірню зорю у сузір`ї твоїм.
Світло місяця всотує кожен розбуджений нерв.
Хочу зіркою стати і поряд горіти у небі нічнім.
Я тебе змалював і повірив у те, що Ти є.
Я повірив у казку навіщось придуману мною.
А на землю спускається ніч. Все темніше стає.
І дерева і небо і почуття.... Все покрито імлою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576007
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2015
автор: Анатолій В.