Те що я (не)велика, немає ніякого спільного зв’язку з віком.
Те, що я (не)значна, мені не диктували зорі.
Так було просто. Так вийшло, так склалось.
Радість у тому, щоб бачити інших, які лізуть на гору,
і солодко так устромляють свої прапори на вершинах.
А у мене конав на руках перехожий раптовий.
Стало зле та швидка, як завжди, їхала заповільно.
Він кривився до сонця своїми тонкими вустами.
Десь процесії йшли, хтось до церкви пішов відмолитись
(Чи відмитись?) від бруду душевного.
Там ще трамваї,
Там ще хтось на дітей своїх гримає,
Хтось закриває варення,
Хтось поставив вже крапку у книзі, якої нікому не треба.
Я ж була невеликою в цьому усьому.
Такою незначною, що навіть хотілося б злитись з стіною.
У тої ж тітки було найсмачніше варення.
У того роман був, мабуть, геніальний,
Трамвай був трамваєм до раю,
А отой сповідальник був певно святим та безгрішним.
Я ж була невеликою. Хоча давно уже виросла.
Давно уже мала терпіти, неначе доросла.
А той дядько на руках у мене помираючи сказав,
Що він був трунарем.
Але в дитинстві мріяв бути акушером.
Та мати сказала, що він не здасть екзаменів.
І він здався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576141
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2015
автор: NNNP