Люди бувають незграбно склеєні,
Або припасовані міцними узами.
Комусть випало стати коханцями,
Комусь сталося бути друзями.
І буває так, що щось розладнається,
За міцністю ниток не видно волі.
Давай, рви! Аж до живого!
Ти єдиний творець власної долі!
І б'ються серця татуйовані шрамами,
Брехнею скалічені, зрадами биті...
Чи пам'ятав ти коли ішов,
Наскільки міцно ми вже пришиті?
Мої рани глибокі, розміром з Всесвіт.
Такі глибокі, що не зростаються.
Казала забуду, усе забуду,
Та якось воно не забувається.
Часами ниє, коли ти снишся.
Нам вже не стати такими самими.
Скалічене серце любити боїться,
Хіба що інше з такими ж шрамами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2015
автор: Zapadens`ka