Летіли коні, з-під копит земля …
І я летів вхопивши міцно гриву.
Лице шмагало боляче гілля,
Стрілою мчали по краю обриву.
Пручався вітер, в пазуху влетів
І напнута сорочка лопотіла,
Натужно кінь нахраписто сапів,
А від копит земля аж стугоніла.
Лети буланий, рідний мій, лети,
Неси мене в дитинство босоноге,
Хлоп’ячі, зачаровані світи,
Життя щасливе, хоч таке убоге.
Я розумію, що лечу вві сні
І так боюся сон цей перервати,
Щоби дитинство, наче у вікні,
Побачити і в ньому побувати.
21.04.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576172
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.04.2015
автор: Мирослав Вересюк