Немов та перша, що лежить в душі,
Вона і перша, певно і єдина,
Без вельона, але рука в руці,
Моє бажання і моя провина.
Морозів ще немає, але лист,
Мені давно нагадує про осінь,
А спогади оті, як вітру свист,
Тебе відносить певно вже назовсім.
Уява добавляє фарби в сон,
Любов моя не гаснуча з літами
І твої очі, як поліський льон,
Розвіює прокинувшись вітрами.
А мріяв я, що може хоч у сні,
Ти знову, як колись промовиш – любий,
Та не судилося уже мені,
Щоб ще твій смак відчули мої губи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576217
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2015
автор: Віталій Назарук