Смирення... Стан, мене нема коли,
Коли я майже не існую наче...
Вщухає егоїзму пломінь злий
І я божественну реальність бачу.
Смирення... Стан, де ум стає німий
Та іншими захоплюється мовчки,
І бачить їхню велич... Боже мій,
Я поруч з ними непомітна точка...
Смирення... Якості усі мої
Не є мої. Вони в руці у Бога.
Від мене як відсуне Він її -
Худоба я безчутна і убога.
Смирення - це і є отой зв'язок
Із джерелом всіх якостей Господніх.
Все, що я маю, позичає Бог
І може вмить забрати, як сьогодні.
Чутливість, розум, совість - все забрав
І оганьбив, щоби смирення знову
Прийшло до мене, бо я гордим став
І втратив через те свою основу.
Смирення... Знов отут Його рука.
Чутливість, розум, совість в ній. І можна
Користуватись. І пливе ріка
Його буття, що є непереможна.
Мене нема. Є тільки дещо те,
Що може бути з Ним, або без Нього.
Смирення - почуття таке просте:
Мене нема, є тільки милість Бога.
21.04.2015
Донбас
Петро Орлов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576223
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2015
автор: Петро Орлов