(із Рапсодій забутого ранку)
*
О, як ти душу розтинати вмієш
Отим бентежно-гострим «Прощавай!..» –
Не відбирай, благаю я, надію,
Але й кохання вже не обіцяй!
Лиш... подаруй ще зустріч, ненароком,
Слів легковажних золоту вуаль,
І надвечірній сквер відлунням кроків
Мою розвіє по тобі печаль:
Розмова тиха, мить лише, хвилину!.. –
І рве струну надій зло-вісник сич…
Невже мені любов цвіла? манила
В надію серце: «Я ж твоя!.. поклич!..»?!
Ні… Вже погасли на каміні свічі.
І жар його не гріє спомин днів,
В які – о, небо! – не ввійти нам двічі…
І марно кличу я в оману снів,
Щоб долюбить, доцілувати губи,
Теплом долонь зігріти щастя мить,
Простить!.. А ніч останні зорі губить,
І щем у серці… І болить, болить
Оте «Прощай!..»
Я зустрічаю день
Тим злодієм, що вкрав в себе самого:
– Як, зрячий, заповітне із знамень –
Тебе, кохання не побачив твого?!.
*
Згаса вогонь в каміні. Я один,
І незавершеним романом – спогад ночі,
У відблиску печалі – рідні очі..
А на губах – слід від твоїх сльозин...
Ще запах Nina Ricci… шелест шовку…
Розлук одвічний смак – гіркий полин,
Там ніч «Прощай!..» твоє останнєє шепоче
У смуток днів, де я – самотнім вовком…
І догорає сніп моїх провин…
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576370
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2015
автор: Касьян Благоєв