Так голосно, з надривом так мовчати,
Зірвавши голос криками у безвість.
І казна-як в собі замурувати
Іще живу, не випиту чуттєвість.
На кращий час, для когось, хто побачить
Ту життєдайну, вільну, повноводну
Душевну повінь. Зможе розтлумачить –
Отримає мене в винагороду.
А поки-що – чекати у мовчанні.
І хто не розуміє, той осудить,
Та краще хай, байдужі і незвані,
Мене минають некохані люди.
Як покаяння – мовчазна темниця,
Всередині застигли океани.
Невисказане слово – це в’язниця,
Це намертво заковані кайдани.
22.04.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576406
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2015
автор: Альбіна Кузів