Не хочеться нічого. Ні вітру, ані моря.
Не хочеться просити, зилишитись, прийти.
Не хочеться кричати чи сльози лити з горя.
Лиш хочеться, вже знову, баланс в душі знайти.
Кричати до безсилля, то є чиясь забава:
У мене все простіше, я мовчки розпилюсь.
Сиди собі в гордині, моя велична, пава.
У вибаченні просто за тебе помолюсь.
Складає час архіви; окремо наші справи.
Суворий переглядач постійно все січе.
Як ми з тобою завжди ліпили переправи,
По них могли дістатись туди, де нам пече.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=576976
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2015
автор: Андрій Конопко