Де інде є ще пам'ятні шинелі
і гімнастерки тих сорокових...
О житія, сувої в чаді хмелю
і час, коли лиш ти є вартовим.
Хто заточив тебе на поле бою,
де не існує зовсім компроміс -
де лиш вбивати серцем і рукою:
ХТО ПЕРШИЙ - лиш один над всім девіз.
Все звузилось до ширини прицілу -
лиш стуки серця у твоїх грудях;
вже через мить із дула в людське тіло...
Мо' зустріч жде, Молочних на Путях...
У білих лебедів чи ж можна нам стріляти?
В чийогось сина, батька: любих - як?
Хто заточив тебе - ось їх вбивати?
Щоб каменюкою навіки він закляк!
Людське життя - вже вирішено - пустка.
Хтось вирішив, а дула нам робить,
на полі бою нам в криваві згустки...
Для миру треба скіль мільйонів вбить?
То ж чи вміщається у голові абсурд цей?
Коли ж і хто завершить в світі суд цей?
Над війнами ЦЕЙ СУД!!!
25.04.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577010
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.04.2015
автор: Променистий менестрель