Стану я ранесенько, гляну у вікно,
вийду я тихесенько на подвір'ячко,
і буду я слухати жайворонкув спів,
і бачити як на квітку метелик прилетів.
Вона така малесенька, лиш вирвалась з землі,
і білою голівкою прикрашує цей світ.
Дує теплий вітер, гілками колиха,
а на гілках бруньки потроху розцвіта.
Під деревом трава легенько шелестить,
легким запахом весни, свіжістю манить.
Сонце з неба синього проміння посила,
і все, що вже проснулося, потроху зігріва.
Збирає сонце лагідно з землі свої скарби,
із зелені зникають розсипи роси.
Прощається земля зі сном вже до кінця,
останні сни росою змиває із лиця.
Проснулась, стрепенулась, зняла із себе тінь,
й пішла вперед на сонця грайливий, ніжний промінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577134
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2015
автор: явна