- Ото ж лихо!
- Ой біда!
- Треба працювати.
Голосила молода до рідної мати.
- І чому збудила ти,
Мене так зарання?
- Ти мам, вибач, і прости,
Я що, мамо, крайня?
- Що, вже, чи не почикає
Та картопля в полі?
- Хай корова погуляє
Ще трішечки на волі.
- Що з того, - свиня не їла,
Я теж, ще голодна.
- Я до рук не візьму вила,
Це так не природно.
- Чую, що собака лає,
Хай батько нагодує,
Бо цей пес мене лякає,
На цепку гарує.
Та не здохнуть твої кури,
Жени їх в огороди,
Раскудахталися дури…
Я не для роботи.
І ось ще таке до вас
У мене прохання,
Не турбуйте,
Мене мамо
Я їду на навчання.
- Що питаєш?
- Що вивчаю?
- Сільське господарство.
Потребує агрономів
Наше государство.
І тому мене цікавлять
Керівні посади.
Буду скоро головою
Обласної сільради.
Працелюбний люд працює,
Сам себе годує.
Він єдиний на селі
Той, хто головує.
Ось така повчальна байка
Тим хто не привчався
Змалку в полі працювати,
Вже докерувався.
Українець працелюбний
Від душі працює.
Раб лише по рабськи служить,
І господаря годує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577200
Рубрика: Гумореска
дата надходження 26.04.2015
автор: CONSTANTINOPOLIS