Я довго вдивлялася Їй в очі...Здавалося, що вже сама падаю в цю
бездонну чорну прірву, де нема сонця...лише бруд та слиз...
Там, глибоко на дні, полонена Нею, перебувала моя нещасна подруга...
Кістляві брудні руки Тієї міцно тримали бідолашну за голову, роздираючи
вуста докорами й противним криком...Вона горіла бажанням вбити мене,
знищуючи одночасно й мою подругу...Злість і ненависть переповнювали Її.
Паралізована тим страшним дійством, втративши можливість вимовити
бодай слово, я з жахом вдивлялася в Її очманілі, наповнені гнівом очі...
В цю холодну смертоносну прірву, що руйнує все живе довкола...вбиває
душу...
Хотілося скрутити Їй голову... звільнити подругу з руйнівних обіймів...
щоб знову все стало як раніше...
Натомість, я лише розгублено дивилася широко розкритими очима,
не розуміючи нічого...Напевно, здоровий глузд і пам'ять залишили мене тоді.
Отупіло спостерігаючи як моя давня подруга занурюється в чорноту
заздрості, я нічим не могла зарадити...
Лише згодом, дійшовши до тями, молила Господа допомогти бідоласі
позбутися тієї страшної хвороби, тієї чорноти в душі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577302
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.04.2015
автор: палома