Не запла́чу, що тебе не стане,
Любов скінчилась нам;
Світ на мене з жалістю не гляне,
Бо й ти страждаєш там.
Не запла́чу, бо чарівність літа
В туман піде без сил;
Повість щастя нашого закрита –
Вже близько тьма могил!
Змучили мене жалі й розпуки –
Днів зимови́х думки;
Тяжко так нести душевні муки
Крізь відчаю роки.
І якщо сльоза з очей стікає,
Коли вмираєш ти –
Значить що душа моя чекає
З тобою там лягти.
Emily Jane Brontë
Stanzas
I’ll not weep that thou art going to leave me,
There’s nothing lovely here;
And doubly will the dark world grieve me,
While thy heart suffers there.
I’ll not weep, because the summer’s glory
Must always end in gloom;
And, follow out the happiest story —
It closes with a tomb!
And I am weary of the anguish
Increasing winters bear;
Weary to watch the spirit languish
Through years of dead despair.
So, if a tear, when thou art dying,
Should haply fall from me,
It is but that my soul is sighing,
To go and rest with thee.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577304
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 26.04.2015
автор: Валерій Яковчук