Бачу кімнату - чотири стіни,
мовчать, як тиха злива.
І тільки темрява, нема тіні.
Грає на нервах блудливо.
Не вийти, не побачити
тільки очі закрий, а там -
а там вдасться тобі розтлумачити,
темрява засяє життям.
Там небо синє-синє,
птахи грайливо літають.
І пісня невимушено лине,
напевно, хороших днів бажають.
Там дитина беззупинно плаче,
мамине серце стискається знов.
Заспокійливим голосом скаже тремтяче,
устами ніжними, мов богослов.
Там дівчині закоханий юнак
зізнається невпевнено в любові.
Першою секундою, подумає, що мудак.
Леді розтане після першого слова.
Там собаки інстинктивно ганяють котів,
жебракує сліпо старий дідуган,
який під ніс, щось бурмотів -
згадує роки, адже був хуліган.
Там нервово чекають поїзди
історій пригод незнайомих людей,
які залишаться, тут назавжди
театром історій дорожніх Бродвей.
Там день втомився від шуму,
а ніч нудьгує без розмов,
без ніг ядерного струму,
шуму вен, де розтікається кров.
Там молода офіціантка після роботи,
з'їла мамин гарячий бульйон.
Трудові дні - дні скорботи,
матусі за бульйон - поклон.
Там величезний страшний супермаркет,
і маленький хлопчик чогось хотів,
а батько хотів міцної чарки -
для нього "хотіти" важливий мотив.
Там серед стін подорожував хлопчина,
який, просто очі закрив,
побачив все заплющеними очима,
для себе новий світ відкрив.
© Міша Малюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577536
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2015
автор: Міша Малюк