Навпіл я не ділитиму душу,
А зроблю ще одну, дублікатом...
Її брати тебе не примушу,
Хоча дві вже мені забагато.
А ти скажеш: "Підробку не хочу!
Хочу справжню, першу, фірмову!"
Розумію капризність жіночу -
Забирай будь-яку без розмови.
Вона ніжна і лагідно-мила,
А від болю, буває, плаче...
Їй зневагу терпіти не сила...
За добро тим же самим віддячить.
Покохає - так раз і назавжди:
Нескінченно, безмірно, безмежно!
Все шукає істини й правди...
Тільки ти тримай обережно!
Огорни її ласкою ніжно,
І вона тим же самим озветься!..
Не святу, може, трішечки грішну
Пригорни до гарячого серця!
Як не хочеш, то краще не треба
Брати в руки, хай не звикає...
Відпущу її прямо у небо -
Диво-кулькою... Хай відлітає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577597
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2015
автор: Анатолій В.