Місто в'язло в мереживі цвіту,
Обплітало намистом камінь...
Сновигали дідки МАСОЛІТом
І складали рядки за рядками.
Місто бухало сталлю й залізом,
Розліталось гілками маршрутів -
МАСОЛІТ розпирало від лисин
І від черев, пухких і надутих.
- Місто, ти ж - як верлібр в камінні,
Яблуневим розсипаний градом!
Я би стала твоєю тінню,
Що блукає чарівним садом,
Я б вдихала бароко вулиць,
Наливала б округлість вилиць,
Розписала б мости поснулі
Найвигаднішою з кирилиць!
- я кричала сліпій громаді,
У якій консервують весни...
А над нею в безкрайній гладі
Акварелі текли небесні.
- Місто, ти ж і саме - як вірші!
- я горлала несамовито,
І ставало немов ясніше
Над будівлею МАСОЛІТу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577608
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2015
автор: Леся Kürbis