заблукати в місті серед вулиць,
одягнувши темні окуляри…
йшов на сонце - доля відвернулась,
боком заховалася за хмари.
перехожим заглядав я в очі,
в них блистіли сполохи вітринні…
шлях хотів знайти як найкоротший -
виграв мить, але програв години.
краплі поту на чолі як грона,
стигли в сонці та думками стислись,
не солодкі, а як біль солоні,
і терпкі, і навіть перекислі…
місто ставило пастки даремно,
в лабіринтах сірих стін подібних
на великі камяні дерева,
де гілками жалюзі на вікнах.
зупинитись і зібратись духом?
роздивитись в глибину кварталів?
запитати правильність маршруту?
де мета, куди звернути далі?
та назустріч йшли одні лиш тіні,
їх обличчя в німоті незмінні…
тіням окуляри не потрібні,
і вони втікали за промінням.
…скинув окулярів перехрестя,
день тікав у вчора як в тумані,
та вело мене далеке серце -
зірка із туманності «чекання»…
мої кроки ніжили бруківку,
що холола в сутінках прибулих…
досить… зупинив фантом- таксівку,
сів у ніч. вертаюсь у минуле…
© 27-03-2007, Ханой
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=57764
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.02.2008
автор: drillinger