Миттєвосте!
Манлива насолодо!
Ти вихром пронесись над білим світом.
Моїх бажань найвища нагородо,
спішу крізь тризну часу в юне літо…
Біжу давно забутими стежками
із тягарем своїх душевних мук,
Зросли дороги густо споришами,
від хвилювання чутно серця стук.
Ось, на коні, де грива з сонцем грає,
святий Георгій в шелесті гаїв
із травнем двері в літо прочиняє,
куйовдить стрій заквітчаних бузків.
А я лечу, спішу його зустріти,
п’янке відлуння звуків весняних.
Цілуючись із сонцем, спіє жито,
купається у променях ясних.
Солодка мить.
І досі не повірю,
що в ірій відлетіли диво-сни.
Й мереживниця-осінь на подвір’ї
тче гобелен мережниці-весни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577687
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2015
автор: MERIKEYU