1*. Г. "... не зважали і єднали осінь із весною!"
Ні, не клич мене до себе, не веди до хати,
на побачення під небом не лети, не мчись:
ти – та птаха, що не вміє ще літати,
я ж той птах, що вже забув… вже розучивсь.
*
(від щастя впадемо, хмільні, нерозумні. обоє…)
2*. О. «так мало прошу – так багато значить…»
Мої думки, як те осіннє листя –
не доторкнись, не зачіпай, не воруши…
Ми горобинове повісимо намисто
на диво-цвіті втоми і душі…
*
(прошу, почуй, не омини її – цю осени солодку гіркоту…)
3*. С. «почалося все і все погасло,
як палила осінь свої ватри…»
Ти знаєш: скінчилося все.
(А може, й не було нічого?..)
Чому ж відлуння серця твого
Моєму біль щораз несе…
4*. Т. «прости, що осінь душу оповила…»
Ні, каятись тобі в чомусь нема потреби.
Я ж в часу на краю сповідатись спішу:
в мій дріб’язковий світ я повернусь без тебе,
хоч часточку душі в твоєму залишу.
***
з усіх форм найбільше люблю коротку: в два, три, чотири рядочки.
і читача не втомлюєш, і коли є що сказати - то в цій формі
напевно скажеш. – коли справді вмієш говорити і сам з собою,
і з тим же читачем.
ось з цього почалося навчання моє.
– поки що в першому класі
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577724
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2015
автор: Касьян Благоєв