До всіх безжальний часу плин —
І навіть спогади тьмяніють.
Не мати зморщок павутин
Усі красуні світу мріють.
Мені у двадцять славних літ
Про старість думати зарано,
Коли весняно квітне світ,
Коли кохаю і кохана.
Навіщо серцю далеч дум
Про ще не звідане майбутнє.
Я їх сприймаю, наче шум,
Що заважає чути сутнє.
Давно узріла серцем суть,
Вона в єдинім слові — жити,
Допоки нам ще не несуть
Сум квітів на могильні плити.
Тож геть із серця цей фінал,
Думки про зморщок павутини,
Коли я на весняний бал
Пливу із милим лебедино.
Колись спостигне та пора,
Що нині знати не бажаю,
Але й тоді, хоч і стара,
Комусь зізнаюсь, що кохаю.
І це, можливо, будеш ти.
Ні, точно ти — я спрагло хочу
З тобою вірно поруч йти
В дорослу пору, як в дівочу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578014
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2015
автор: Юлія Беженар