То змін нема, а то багато—
різноголосся, біль і страх.
Гелгоче в синь вселенська хата,
і час тривогою пропах.
Мов з гір, зсувається лавина—
сплетіння доль, народів, мов.
Лунає слово «Україна»,
це значить—час її прийшов.
Її зсудомить, перестудить,
долиє холоду у зір,
вона такою вже не буде,
якою була до цих пір.
Ще не одна поблякне стьожка,
заглухнуть дзвони голосів,
ще не одна проляже зморшка,
і на льоту зітнеться спів,
ще не одне життя схитнеться
і в інший світ перетече,
і криком битиметься серце
в холодне другове плече,--
аж доки той, хто всі до йоти
дерзання зважує й діла,
відкриє плетені ворота:
«Ви заплатили вже сповна».
Вікторія Торон
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578223
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.05.2015
автор: Вікторія Т.