Мама розсипала сонце
у нас під вікном –
жовті чубаті нарциси
розкрили долоні,
леза листочків
розрізали ґрунту рядно,
вітру кивають
голівоньки ніжні і сонні.
Мама блакить заплела
у волосся весні –
крокус-метелик
обтрушує зрошені крильця,
квітень його пеленає
в ранкові пісні,
спати вкладає під вечір
у тепле кубельце.
Мама, як щедра весна,
розплескала тепло –
і розмаїття тюльпанів
стрункими рядами
вздовж огорожі
строкатим огнем зацвіло,
двір оживився, немов
петриківський орнамент.
Мама посіяла слово
в дитячій душі...
Слово зійшло,
ніби сонцем обніжені квіти,
тягнеться в небо
проз вії густих споришів...
Світить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578294
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2015
автор: Наталя Данилюк