Вечір надворі, зорі на небі,
діткам малесеньким спаточки треба.
Пий молочко і піжаму вдягай,
в ліжечко хутко, дитино, лягай.
Я розповім тобі, зайчику, казку
про неслухняну малу черепашку,
що в Черепашії з мамою жИла,
сонечко, друзів,пісочок любила.
Ранком вставала і бігла до річки
гратися з друзями біля водички.
Було так весело, радісно їм!
Мама покличе обідати в дім.
Всі поїдять,тоді - гайда купатись...
Мама ж любила про них піклуватись.
Їм випікала смачні пиріжки,
грала на скрипці, читала книжки.
Поки гуляли - дивилась в віконце.
Ну, а сама, поки сяяло сонце,
бігала... поралась все у будинку,
сяде спочити всього на хвилинку,
й знову вечерю піде готувати,
щоби дитятко своє годувати.
Але одного весняного ранку
дощик раптово з'явився на ганку.
Хмари кудлаті по небу кружляли,
сірою ковдрою все застеляли.
Лиш Черепашка розплющила очі:
- Хочу до друзів! На річку я хочу!
Гратися хочу! Збирать камінці!
- Квітонько, дощик іде на ріці.
Бачиш, на дворі вітри і негода.
Підеш гуляти, як буде нагода.
І Черепашка тихенько зітхнула,
дивна нудьга її враз огорнула.
Ходить за мамою в кожен куточок.
- Мамо, дай піци великий шматочок!
- Мамо, зроби мені кружечку кави!
- Мамо, нудьгую... Мені не цікаво.
- Мамо, вдягни мені плаття зелене!
- Мамо, дивися, он скалка у мене!
Мама, по-троху, стає дратівлива,
бо для матусь - чи то сонце, чи злива,
в домі багато-багато роботи,
завжди якісь нескінченні турботи.
То витирала в кутку павутину, -
мало не впала на свою дитину,
бо Черепашка погратись хотіла
й мамі під крісло вона залетіла.
Мама тарілки і чашечки мила,
а Черепашка окропу долила.
Тільки матуся сваритись почала, -
з рук Черепашки тарілка упала.
А Черепашка:
-Я!... Я підмету!
і перебила ще дві на льоту.
-Досить уже, неслухняна дитино!
Йдеш у куток і стоїш там годину!
Мама малечу у кут повела,
все із підлоги тихенько змела.
Ну, а малеча образилась, звісно.
Їй у куточку так сумно і тісно.
В іншій кімнаті, де мами немає...
Там Черепашка сльозу витирає.
- Що я зробила? У чому провина? -
Не розуміє бешкетна дитина.
Раптом в вікні показавсь Черв'ячок:
- Мама поклала тебе у куток?
І Жабенятко до нього стрибнуло,
зареготало, ліниво зітхнуло.
- Що, провинилась, мала Черепахо?
Ну ти й невдаха, ну ти й невдаха...
А Черепаха у мить розлютилась:
- Вам що до того, що я провинилась?
Може, в куточку ховаюсь від вас?
Дощик на дворі, гуляти не час.
- Ми там калюжу знайшли пречудову.
Гратися весело в ній, чесне слово! -
мовив завзято смішний Черв'ячок,
а жабеня прилягло на бочок:
- Ой, не піде Черепашка із нами,
бо налякалась, дурнесенька, мами.
- Ні, не боюсь... я її не боюся!
З вами в калюжі купатись навчуся!
Що скаже мама, мені все одно, -
і Черепашка полізла в вікно.
Мама, тим часом, на кухні прибрала,
торта шматочок для доні дістала.
Але, о, лихо!.. Де ділось маля?!
Їй з переляку хитнулась земля.
З лапок упав на підлогу шматок,
мама сто раз загляда у куток.
Цілий будинок оббігла довкола,
мама ще так не лякалась ніколи!
Може дитину хтось викрав із хати?
( фільмів матуся дивилась багато),
Або сама повтікала й згубилась?
Може у лісі вона заблудилась?...
А дітвора - у болоті купалась!
Жабка і далі собі реготалась,
було цікаво їй, весело дуже
спостерігати з брудної калюжі,
як Черепаха шукає малечу:
- Як це ми добре придумали втечу!
Весело з нами тобі, Черепашко?
- Весело, але... чомусь якось важко.
Не розуміло маленьке дівча:
в неї в цю мить заболіла ДУША!
Ну, а матуся помчала у ліс,
скільки лилось Черепашиних сліз!
За деревцята вона заглядає,
свою дитинку невтомно шукає.
Дятел на неї із дуба дивився:
- Хто, Черепахо, у тебе згубився?
- Донечка, пане, десь зникла моя!
- Ні, черепашок не бачив тут я.
Мама побігла далеко-далеко,
всюди чекала її небезпека.
В лісі блукають ведмеді й вовки...
Лапки її покололи голки,
бо заглядала вона в чагарник.
- Що, Черепахо, у тебе хтось зник?
Зверху, над нею, сидів чорний Крук.
- Донечка люба... ну просто з під рук.
Може її Ви десь тут зустрічали?
Може додому вернутись вмовляли?
- Ні, я не бачив, - сказав сумно птах, -
Ліс - це не місце для вас, черепах.
Далі по стежці - на звірів пастки,
тільки багнюка, кущі і гілки.
Може вона уже в домі чекає?
- Ой, я не знаю... не знаю... не знаю.
Знову помчала вона по дорозі,
горе своє призабути не взмозі.
І за хвилину... Ой, лишенько!... Мама
враз покотилася прямо у яму.
Дощик з хмаринок в траву капотів,
він зупинятись ніяк не хотів.
Хтось у калюжі купавсь безтурботно,
а Черепашка, сумна і голодна,
в небо гляділа, зітхала, тужила,
гратися зовсім не мала вже сили.
Раптом промовить:
- Матуся! Матуся...
Друзі, за неї чомусь я боюся!
І зрозуміла - погано вчинила.
Мама такому її не учила.
Всіх полишила і, нумо - у ліс!
Вітер малечу на крилах відніс.
Вечір підкрався сюди непомітно,
гілля хиталося так непривітно.
Та Черепашка, неначе летіла,
Маму знайти усім серцем хотіла!
І не було ні краплиночки страху:
- Знайду матусю свою Черепаху!
Знало б маля, як було там, у ямі,
бідній, журливій, наляканій Мамі.
Як же боялася... та не за себе.
- Донечку любу знайти мені треба.
Де ж ти поділась, рідненька моя?
Як мені сумно... Стомилася я.
Дивиться з пастки вона в небеса...
В серці НАДІЯ живе, не згаса...
І, не повірила... бо, наче диво,
донечка зверху , щасливо-щасливо,
лапку до неї свою простягнула
й радісно Маму нарешті гукнула.
- Мамо, матусю, ну як ти скотилась?
- Я за тобою, рідненька, дивилась...
Доня знайшла довгу-довгу лозу,
Мама вхопилась за неї внизу.
Вгору забралась всього за хвилину
і обійняла рідненьку дитину!
І,у цю мить ,враз розвіялись хмари.
Це було диво! Немов якісь чари!
Вечір на хвильку спинився, неначе,
й їх освітило проміння гаряче!
Мама взяла черепашку на спинку,
ну, а маля розмовля беззупинку,
як Крук і Дятел вказали їй шлях.
Щастя світилось у їхніх очах.
Мамо, пробач, я була неслухняна.
- Ти ж моя радість... - промовила Мама.
Донечку гладить свою, обіймає,
пісню веселу нестримно співає!
Так от вчинила мала Черепашка.
Що ж нас навчає така дивна казка?
ТРЕБА СЛУХНЯНОМУ БУТИ ЗАВЖДИ,
ЩОБ ОМИНУТИ ТАКОЇ БІДИ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578522
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 02.05.2015
автор: Богданочка