[i]Потім, роздягши Його, накинули на Нього багряницю. Надягли Йому на голову корону, сплетену з терну, а в праву руку дали Йому палицю. (Мат. 27/28-29)[/i]
Цікаво, звідки взялася ця корона з терну?
Ну, багряницю зняли з якогось римського солдата, палиця теж могла валятися десь у кутку… Але тернова корона?! Звідки вона у дворі преторії? Та ще й так «доречно»? Це ж її потрібно було комусь сплести! А колючки терну – мало не з мізинець довжиною, тверді і гострі! Навіть якщо той, хто ламав терен і плів її, захистив чим-небудь руки – все одно, скільки зусиль, терпіння – і для чого? Аби завдати комусь іще більшого болю!
Так, людина дійсно загадкова істота – часом і себе не шкодує, аби лише дошкулити комусь.
…Ах, людино! Тобі не шкода
І свої зранити руки,
Аби тільки чиясь біда
Іще більшою стала мукою.
2015-02-08/04-28
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578676
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2015
автор: Анно Доміні