Настане день,
Коли сліпі прозріють,
Глухі почують,
Та німі… заговорять.
Волаю я, чому закрили Сонце,
Що дощ рясний змиває кров та піт.
Чому багном заляпано віконце,
Чому стежки кладемо між боліт.
Хто право дав, мене тягнути в яму,
Народе мій, прокинься та не спи.
Руйнують Україну, як державу
Заїжджі та «свої» ділки.
Не вірю їм, що їм до України,
Вони чужі та лиш орендарі.
Згинають в хруст країні спину
Та мочать в ропі батоги, кийки.
Скажіть мені, що ви побудували,
Крадете все, що мій народ створив.
Та очі затуляєте брехнею та навалом.
Якщо є совість, лиш на копійки.
Та скільки можна, шматувати нас, прибулі.
Поля та луки, зелені рядки.
Я серед тих, про кого ви забули.
Ми вам не люди, лише як ляльки.
Не хочу я чіплятись за мотузку,
Що хтось підтягує, а може відпуска.
Та клітку розбиваю вщент, на друзки,
Та з ваших рук я вирву батога.
Настане день, коли проснуться люди,
Сліпі прозріють, сповіддю душі.
Будуйте дім самі, не вірте ви облудам,
Що нам будують не хати...клiтки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578797
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.05.2015
автор: Dema