Тиха ніч. А за вікном вже Травень.
Яблуні намірились цвісти.
Вчора дощові висіли хмари
Вчора я кохання відпустив.
Не хотів нікому віддавати
Все здавалось, поверну назад…
Тільки, не прийшло промінням в хату.
Замість нього - холод, снігопад.
Її очі не цвіли весною,
В слові відчувалася нудьга
І хоча б коротку мить зі мною
Без напруги бути не змогла.
Що казати? І про що питати?
Нащо дорікати в такий час?
Краще б, цього «щастя», - і не знати,
Ніж отак… немов зима між нас.
Прошептав: «пробач», сказав: «прощаю»…
От і все. Підвелась – і пішла!
А по хаті – хвилею відчаю,
Пусткою недоля помела.
Дім чужий… у ньому все нелюбе…
Світ широкий – та куди іти?!
Стримую свої тремтячі губи,
Аби слабість цю перемогти.
Куди йде? Чого іще шукає?
Впав на ліжко! Не палив… не їв…
Тиха ніч, як свічка, догорає.
Без думок, без забуття, без снів…
Не закрив очей і все дивився
У незриму стелю, як в екран
В кінозалі пам’яті крутився
Ролик про красивий наш роман.
Ось її до себе пригортаю,
Ось ми вдвох, знесилені, в траві…
Ось бузок їй у вікно кидаю,
Ось вона в вінку на голові…
І така щаслива, білозуба,
І така принадна й чарівна!..
А над нами в небі – Місяць – бубон!
Кругом нас і в нас самих – весна!
Тиха мить. Колише ніч колиску.
Травень порядкує по садку.
По траві розсіяв зерна блиску.
В таку ж ніч. Та зовсім не таку!
03.05.2015 21:45:24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578857
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2015
автор: dovgiy