Немов легенда - минулі віки постають:
І оргії римлян, і пестощі дикі,
Фатальний кінець хрестоноських походів,
Фанати-монахи, борці-єзуїти
Життя віддавали, хоть всі - хтіли жити.
Безжалісні вбивства, та ще й братовбивства
Засіяли шлях цей історії лютий
Погроми і нечисть, людські страшні звірства
Вожді – ці перують, раби – всі закуті.
Так Бог розділив усе на половину.
Тут зло, там добро, а десь - середина.
Карає і править рука правосуддя
І меч цей Домоклів заноситься з люттю.
Бувало, що голову він відтинає,
А деколи й місто від нього згибає.
Тут Січ Запорізька, в Парижі – Комуна
Всі правду шукають, закони життя
Одні, лиш шаблюкою більше махають
Другі – беруть істину з книги буття.
Кромсали історію брешні вандали
Вожді-вампірюки сміялись з оскалом
Сміялись, а зуби у них скреготіли;
Садизму і крові вони ще хотіли…
Так колесо вічності вперто котилось,
А зараз немов би воно зупинилось.
Не стало, лиш котиться дуже помалу
І, що було вчора – в історію впало.
05.02.1994 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578871
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2015
автор: Мацик