[i]« А я ляжу та й думаю,
що рабіці маю…»[/i]
Білоруська народна
Не знаю, що із цим робити.
А мариться одне і те ж –
як накопичується мито,
якщо за ніч не об’явити,
якою мрією живеш.
Якими думами і снами
життя наповнює єство.
І як живемо із боргами,
і як не віриться, що нами
ще не гидує божество.
І як миритися, що темні
і злі сусіди іноземні
ідуть війною на народ?
І як усе це описати,
коли чекає біля хати
іще не копаний город?
Живу молитвою до неба.
Мені нічого і не треба,
аби закінчилась війна,
аби про неї не писати,
як то чекає на солдата
дитя і матінка сумна.
І почуваюсь перед нею
за оборонну епопею
усе ще винним без вини.
І уявити як – о, Боже:
[i]її
ніщо
не переможе,
цієї мирної війни.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578886
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 04.05.2015
автор: I.Teрен