Ти - солоний прилив океану.
До сліпої нічної зорі,
що яскраво аж в душу горить.
І горітиме з горя до п’яну,
а померши ще більш заболить.
Ти - розпечене сонце пустелі.
Як пісок, що гартується світлом,
викликає уперте злослів’я,
аби з серцем застигшим під небом,
я сама враз раз'мякла і зблідла.
Та в мені ти холонув,
наче скеля розпечена серпнем
охолоджує болісний норов,
омиваючись хвилями моря
і від холоду мліє та терпне...
Ці пекучі сніги Антарктиди:
най в поривах сліпої свободи
будуть теплі, перкрасні й голодні,
та вони все ж, як грот піраміди
тебе лИшать пустим і холодним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578972
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2015
автор: Діана Власт