[img]http://www.stihi.in.ua/images/forpoems/169783_0a9a092fd63e5ad230d2038b2dd126c3.jpg[/img]
Ти навчи мене жити для себе,
Бо з дитинства для когось і в борг...
Посвяти мій Господь милосердний,
В незбагнений для розуму торг.
З малих літ кожен час пам’ятаю,
Що я винен батькам попри все...
Вчителям, лікарям не з Китаю,
З України, що понад усе.
Піонерам, комсоргам, парторгу,
Батьківщині життям, щоб віддать.
Та хірургу військового моргу,
Якщо стане йому розтинать.
Копачам цвинтарським на горілку,
Другу вірному, що не дожив...
Жебракові за звуки сопілки,
Повз якого до цеху ходив.
Дівчинонькам що завжди всміхались,
Не за гроші а просто тому,
З ким жадали але не побрались...
За відоме мені одному.
Де надія, невже відступилась?
Віра ролі десь грає в кіно...
А ще мрія, яка не здійснилась,
І любов, що згоріла давно.
Ти навчи мене, Боже, хоч трохи!
Якщо навіть і в іншім житті.
Щоб я щастя своє не сполохав,
Та щоб мама раділа мені...
Як мій ангел? Той хто охоронець,
Без надії, напевно в пітьмі...
Гордість каже, що я українець,
Але сумно буває мені...
В магазині скінчились патрони,
Стигне дуло, замовк автомат,
З висоти засікли мене дрони...
Я наступний двохсотий гармат.
Втім у небі м'якесенькі хмари,
Ніби ковдру готують мені...
Відкидають потужні удари,
І я більш не торкаюсь землі...
Ти навчи мене жити для себе!
Я не ворог тобі, Боже збав.
Із яких таких роблений ребер?
Досконало лиш смерть і пізнав.
04 травень 2015р. AnonVoice
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579268
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 06.05.2015
автор: Александр Валериевич