Розсипи, 4. Моменти життя


(про  нас,  про  життя,  про  любов…    замальовки  словом,  
поглядом  і  серцем;    ескізи  до  думок  із  пам'яті  й  чуттів)

**  …    вже  п’ята  ранку.    вітер  із  дощем  
нашіптують  ще  світу  колискову…
не  спалося…  і  ти…  і  ніч  остання…    

…  І  ту  спрагу  чуттів  –  
із  твоїх  незцілованих  губ  –  
і  жадання  тих  пестощів,  
ті  насолоди  від  тіла  
не  спіши  віддавать…  -  
я  ніколи  уже  не  вернусь  –  
хай  ще  трішки  в  цей  ранок  
з  тобою  побудуть…  твоїми…
Усміхнися:  «Було!..»,  
і  у  ліжку  сховайсь  від  негоди,
і  у  цім  міражі  
так  не  схочеться  знов  просинатись:
ще  послухай  свій  сон,  
доторк  мрій  і  бажань  насолоду  –  
Він  вже  вийшов,  щасливий,  
в  дорогу,  
тебе  зустрічати!

/мені  ці  видіння  тепер…  а  йому,  лиш  йому!  –  
твої  сни,  тепла  постіль,  і  любощі…  тіло…  і  ранки!../
***

**  ...  «не  бентежся,  я  сама…  я  доросла  тітонька!..»
(чари  зрілого  літа,  щедрість  юної  осені…)

Пам’ятаєш,  як  все  сталось?..  –  з  плину  літа!..
А  якою  після  літа  прийшла  осінь?!
Не  весна,  –  то  лада-осінь  кращі  квіти
розсипає  нам  і  в  щастя  кличе-просить!

/  …–  надіялась  осінь,  сподівалась  
на  кохання  щедрість,  на  любов...  /  
***

**  Л.М.    …і  від  чого  впали  бастіони!

чарував  я  піснею,  чарував  я  серцем,
і  які  приносив  квіти  до  прекрасних  ніг!
а  прийшов  суперник  мій
 і…  без  квіту  й  герцю
одним  порухом  брови  полонити  зміг!

/то  й  навіщо  в  герці  лицарські  забави?!
не  поможуть  чари,  якщо  –  не  твоє…  /
***

**    (сексапільній  Пані,  котра  ніц  не  хоче!)

«Всі  ви  –  одинакові!  Вам  одне  лиш  в  думці!..»
Ви  сказали  –  відрубали!  Але  я  примітив:
таїну  бажань,  лукавий  
і  призивний  усміх,
невтоленність,  цей  клич  плоті!..  
–  тої  спраги  миті!..

/я  із  жартом  –  Ви  у  жарт?/
***

1.**  Т.  "...  якщо  прийде,  постукає  –  не  переч  йому!"

«Я  була  за  крок  від  поцілунку…»  
І  від  щастя  –  ледь  його  торкалась!  
Чому  ж  не  судилось,  не  збулося?  –
Довго  ти  і  серце  сперечались…

2.**    "чи  не  нам  воно  судилось?  чи  ми  так  хотіли…"

Таким  щедрим  на  кохання  було  Небо,
і  та  Осінь  обіцяла:  «Все  нам  вдасться!».
Як  офіру  –  бог  зіслав  Любов  до  тебе.
Тільки  я  не  зміг  її  
вдягнути  в  Щастя…
***

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579364
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2015
автор: Касьян Благоєв