Я душу рідко слухаю свою,
Вона кричить, а я мовчу.
Та потім ховаючи стою,
Свої сльози у краплинках дощу.
Вона говорить: «Йди борися,
Не приходить щастя просто так.
Якщо хочеш то змирися,
І хоч у тебе будуть гроші, та будеш ти жебрак
Бо не хвилюють мене скарби,
І в навчанні успіхи твої.
Життя не чорно-білі фарби,
І краски в кожного свої.
За усе, приємніше мені,
Коли ти дивися в зелені очі.
Та навіть бачиш їх у сні,
Й не один день, а щоночі.
За усе, приємніше мені,
Коли з родиною ти вдома.
Проводиш з ними усі дні,
Посміхнеться мама і зникне утома.
За усе, приємніше мені,
Як маску знявши ти ідеш у світ.
Тоді в мені горять вогні,
Бо ти знайшов свій цвіт»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579394
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2015
автор: 333